Капітал (фонди) – матеріальна основа підприємницької діяльності

Для здійснення виробництва товарів та послуг кожному підприємству необхідно мати певні виробничі засоби – капітал. Капітал - це економічний ресурс, що визначається як сукупність всіх технічних, матеріальних і грошових засобів, які використовуються для виробництва товарів і послуг.

Сучасна концепція капіталу трактує його сутність як складну економічну категорію, яка сформувалась в процесі еволюції відносин власності та господарювання, враховує тенденції розвитку суспільного виробництва та сучасних економічних явищ. Капіталом є виробничі або фінансові ресурси, які здатні приносити дохід або створювати нову вартість. Це вартість (ресурс), яка вкладається в об’єкт підприємницької діяльності та дає змогу одержати дохід (прибуток).

Капітал – економічна категорія, яка властива будь-який системі економічних відносин. Представники різних шкіл економічної теорії та практики по-різному визначали сутність категорії капітал.

Так, основоположники класичної політекономії (А. Сміт і Д. Рікардо) ототожнювали капітал з нагромадженою уречевленою працею (засобами виробництва). Однак А. Сміт до капіталу відносив лише ту частку запасів, яка використовується для подальшого функціонування у виробництві та іншій економічній діяльності й приносить дохід.

За К. Марксом, капітал — це вартість, авансована у той чи інший вид економічної діяльності (перш за все виробництво) з метою одержання додаткової вартості, яка є результатом експлуатації і перманентно відтворює саму себе, тобто приносить додаткову вартість.

Представники маржиналістської теорії (К. Менгер, Є. Бьом-Баверк,

Ф. Візер, А. Маршал) запропонували вдатися до грошового виміру ціни капіталу через вартість товарів кінцевого споживання. Австрійська школа визначала капітал як суму вартостей проміжних продуктів, що з’являються на окремих стадіях непрямого процесу виробництва. Таким чином, була започаткована так звана позитивна теорія капіталу, згідно з якою вартість капітальних ресурсів можна обчислити у грошовому еквіваленті на основі взаємодії ринкових сил.



Послідовники маржиналістської теорії (А. Маршал) визначали капітал як річ, яка створює передумови виробництва.

Сучасні західні економісти (П. Самуельсон і У. Нордхауз) трактують сутність категорії «капітал» блага довгострокового користування, створених для виробництва інших товарів.

На сучасному етап розвитку ринкової економіки західні економісти практично ототожнюють поняття «капітал» із фінансовими активами підприємства, зокрема грошовими коштами, інвестиціями, та ринковою вартістю підприємства.

Останнім часом активно формується та використовується теорія людського капіталу – сформований у результаті інвестицій і накопичений людьми певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій та інших продуктивних якостей, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері економічної діяльності та сприяє зростанню продуктивності праці.

Багатогранність категорії «капітал» зумовлює досить широку його класифікацію.

1. За суб’єктами формування: власний, позичковий та залучений капітал.

2. За об’єктами використання: промисловий, торговельний, аграрний, науковий тощо.

3. За функціональним призначенням та характером використання: основний і оборотний капітал.

4. За роллю у створенні додаткової вартості: постійний та змінний.

5. За характером обслуговування суспільного виробництва: фіктивний та реальний капітал.

6. За напрямами інвестування: людський та речовий капітал.

Власний капітал – вартість всіх активів, що є в розпорядженні підприємства і визначається його ринкової вартістю.

Залучений капітал – капітал, одержаний за рахунок випуску та продажу цінних паперів (акцій).

Позичковий капітал – капітал, що формується за рахунок банківських кредитів або валових приватних інвестицій.

Фіктивний капітал – вартість активів, що не приймають безпосередньої участі у виробничому процесі, а обслуговують його та дають право власнику на одержання відповідного розміру доходу (акції, облігації, векселя, чеки тощо).

Реальний капітал – капітал, що приймає безпосередню участь у забезпечені процесу виробництва товарів та послуг і формується у вигляді матеріально-речових цінностей (основний та оборотний капітал).

Основна функція капіталу – створення додаткової вартості в процесі суспільного виробництва. Вартість матеріально-речових елементів, які використовуються в процесі створенні товарів та послуг (матеріали, сировина, паливо, електроенергія, вартістю будівель, споруд, устаткування) повністю включають до вартості готової продукції (послуг). Величина вартості цих предметів і засобів праці, які залучені до процесу виробництва, не змінюється – вона повністю включається до вартості та собівартості створеного товару. Елементи, вартість яких входить до вартості товару, називається постійним капіталом.

Постійний капітал – частина капіталу, яка витрачається за придбання виробничих ресурсів, втілюється у вартість виготовленого товару і не змінює своєї величини. Постійний капітал підприємства позначається літерою С (від англ. сonstant – постійний).

В процесі виробництва товарів та послуг крім натурально-речової складової капіталу застосовується також праця найманих працівників, яка в результаті створення нової вартості трансформується у робочу силу і використовується як товар. Товаровиробники купують робочу силу, тобто сукупність розумових та інтелектуальних здібностей людини до праці. В процесі виробництва наймана праця створює вартість товарів та послуг, яка є більшою, ніж вартість самої робочої сили працівника, тобто ця частина капіталу змінюється. Частина капіталу, яка спрямовується на купівлю робочої сили і створює додаткову вартість, називають змінним капіталом (V – variant – змінний).

Практичною функцією поділу капіталу на постійний та змінний є створення додаткової вартості, яка привласнюється власником засобів виробництва. Додаткова вартість – вартість товарів і послуг, яка створюється у процесі суспільного виробництва понад вартість спожитої робочої сили та матеріально-речових засобів (m).

Таким чином, вартість створеного товару (послуги) виражатиметься формулою:

W = C + V + m,

де:

W – вартість товару;

С – постійний капітал (вартість основного і оборотного капіталу);

V – змінний капітал (вартість робочої сили);

m – додатковий продукт (прибуток).

В процесі створення додаткової вартості витрачається необхідний та додатковий робочий час. Час, протягом якого працівник створює вартість свої робочої сили (заробітну плату), називають необхідним часом. Ця частина вартості товару використовується для формування фонду споживання і включає винагороду за працю, яка спрямовується на відновлення робочої сили і розвиток працівника та утримання його родини).

Час роботи найманого працівника, протягом якого створюється додаткова вартість (прибуток), що одержує власник факторів виробництва, називається додатковим часом.

Абсолютна величина додаткової вартості називається масою додаткової вартості (М). Її розмір залежить від співвідношення необхідного та додаткового робочого часу найманих працівників. Таке співвідношення виражається у формулі норми додаткової вартості (m'). Так як необхідний робочий час використовується на відшкодування заробітної плати найманого працівника (V), а додатковий робочий час – на формування додаткової вартості (прибутку), то формула норми додаткової вартості матиме вигляд:

m * 100%

m' = V ,

маса додаткової вартості визначається за формулою:

М = V * m'

Масу додаткової вартості можна збільшити шляхом подовження робочого дня або скорочення необхідного робочого часу. Додаткова вартість, яка створюється за рахунок подовження робочого часу (робочого дня), називається абсолютної додаткової вартістю. Абсолютна додаткова вартість збільшується також внаслідок підвищення інтенсивності праці (витрат робочої сили за одиницю часу). При збільшенні інтенсивності праці змінюється вартість всієї продукції, але вартість одиниці продукції залишається незмінною.

Скорочення необхідного та збільшення додаткового робочого часу в сучасних умовах господарювання досягається за рахунок факторів підвищення продуктивності праці (впровадження новітньої техніки, технології виробництва, використання прогресивних форм організації виробництва та праці). Додаткова вартість, яка створюється в результаті зменшення необхідного робочого часу (за рахунок підвищення продуктивності праці) та збільшення додаткового часу, називається відносною додаткової вартістю. І абсолютна і відносна додаткова вартість створюють єдину масу додаткової вартості, яка в умовах ринкової економіки набуває форми прибутку, що привласнюється підприємцями.

4. Кругообіг і оборот капіталу (фондів) в процесі індивідуального відтворення

Капітал – це економічний ресурс, основною функцією якого є створення нової додаткової вартості та одержання прибутку. Це можливо коли в процесі суспільного виробництва та обігу гроші перетворюються на капітал та приносять його власнику додатковий дохід. В основі перетворення грошей на капітал постає товарне виробництво та рух капіталу. Результатом руху капіталу є його кругообіг.

Марксистська школа пояснює категорію «капітал» як суму вартостей робочої сили та основних засобів. Маркс вперше говорить про органічну будову капіталу, розмежовуючи його на постійний та змінний. Постійним капіталом німецький економіст назвав основні засоби, оскільки ця складова капіталу, з його погляду, не може створювати доданої вартості. Робоча сила є складовою змінного капіталу, оскільки створює додану вартість продукту. Капітал, за Марксом, – це вартість, що має здатність до самонарощування. Теорія капіталу Карла Маркса ґрунтується на трудовій теорії вартості. Вартість капіталу вимірюється годинами витраченої на його формування праці.

Процес руху грошей, вартості та капіталу визначається формулою: Г-Т-Г'. Економічний інтерес власника грошей полягає у одержанні більшої їх кількості, ніж розмір авансованих у виробництво. В такому випадку авансовані гроші приносять їх власнику додатковий дохід і формула виглядає наступним чином:

Г-Т-Г'+ ∆г, де ∆г – додатково одержаний дохід підприємця.

В даному випадку гроші виступають активними ресурсом, вони перетворюються на капітал, який створює додаткову вартість. Таким чином, відбувається рух капіталу, в результаті якого капітал приносить додатковий дохід його власнику. В процесі руху капітал проходить певні стадії і здійснює повний кругообіг.

Кругообіг капіталу – рух капіталу, в результаті якого він проходить певні стадії та створює нову вартість (додатковий дохід).

В процесі свого кругообігу капітал проходить три послідовні стадії: гроші – виробництво – товар. Капітал набуває три основних форми: грошова – виробнича (продуктова) – товарна.

На першій стадії товаровиробник за гроші придбає необхідні виробничі ресурси – засоби виробництва (техніку, обладнання, матеріали, виробничі приміщення) та робочу силу. Грошова форма капіталу перетворюється на виробничу (продуктову), капітал авансувається у виробництво. Ця стадія кругообігу капіталу виражається формулою:

засоби виробництва (ЗВ)

Г – Т < робоча сила (РС)

На другій стадії капітал приймає безпосередню участь у виробничому процесі, відбувається виробництво товарів та послуг. Капітал перетворюється в товарну. Ця стадія виражається формулою:

ЗВ

Г – Т < РС - В - Т'

На третій стадії кругообігу капіталу відбувається реалізація готової продукції, товарів та послуг. Капітал трансформується в товарну форму. Від реалізації товарів та послуг виробник одержує грошовий дохід (виручку), яка включає вартість авансованого капіталу та додаткову вартість (додатковий дохід), який власник використовує на забезпечення наступного процесу відтворення та задоволення власних потреб. Таким чином, капітал, проходячи три стадії: обігу – виробництва – та знов обігу, послідовно змінює три форми: грошова – виробнича (продуктова) – товарна. Процес руху капіталу від моменту вкладення його у виробництво до моменту повернення грошей та одержання додаткового прибутку його власником називається оборотом капіталу.

Безперервний рух капіталу в сферах виробництва і обігу, послідовне повторення стадій кругообігу перетворюють його в оборот капіталу. Одиницею виміру одного обороту, тобто періоду, за який до підприємства повертається авансована вартість, є день. Швидкість обороту капіталу вимірюється показником кількості оборотів за певний проміжок часу за формулою:

N = 360 : О,

де: N – кількість оборотів капіталу за рік;

360 – кількість днів у році;

О – тривалість одного обороту, днів.

В результаті кругообігу капіталу товаровиробник одержує додатковий дохід, споживачі – необхідні товари та послуги. Рух капіталу не обмежується одним колом кругообігу – процес суспільного виробництва і відтворення відбувається безперервно. При цьому капітал перебуває одночасно в усіх трьох формах і забезпечує постійний рух грошей, виробництва і товарів.

Час обороту капіталу від моменту його вкладення у виробництво до моменту одержання грошової виручки залежить від ефективності використання капіталу на підприємстві. Тим менший строк від авансування коштів до їх повергнення власнику або інвестору, тим вища ступінь ефективності використання капіталу в процесі суспільного виробництва та інвестиційна привабливість виду економічної діяльності. Тривалість обороту капіталу визначається кількістю календарних днів року та залежить від специфіки і характеру виробництва, сфери його застосування, швидкості обертання грошей.

5. Структура капіталу (фондів)

Швидкість обороту капіталу в значній мірі залежить від складу та функціональних особливостей основних елементів продуктивного капіталу. В залежності від швидкості обороту, характеру використання та способу перенесення своєї вартості на створений продукт капітал поділяється на основний і оборотний (рис. 9.1.).


Рис. 1 Склад капіталу підприємства

Основний капітал – вартість засобів праці, які приймають участь у виробничому процесі тривалий термін (понад один рік), зберігають при цьому свою натурально-речову форму і свою вартість переносять на створений продукт поступово частками у вигляді амортизації.

Основні капітал (основні фонди) підприємства в залежності від характеру участі у виробничому процесі поділяються на основні виробничі фонди та основні невиробничі фонди.

Основні виробничі фонди – вартість знарядь праці, які приймають безпосередню участь у процесі виробництва продукції 9надання послуг, виконання робіт) та приймають участь у формуванні собівартості продукції у вигляді амортизаційних відрахувань. Основні виробничі фонди включають активну їх частину, яка представлена вартістю верстатів, механізмів, транспортних засобів, обладнання, устаткування, інвентарю та пасивну частину – вартість тих основних засобів, які створюють сприятливі умови для ведення процесу виробництва: приміщення, споруди, конструкції, господарські будівлі тощо.

Згідно з типовою класифікацією основних виробничих фондів, їх розподіляють на таки види:

1) виробничо-технічні будівлі і споруди (основного підсобного, допоміжного виробництва, вартість систем опалення, водопроводів, вентиляції тощо);

2) споруди і передавальні пристрої – інженерно-будівельні об’єкти (нафтогазові свердловини, естакади, тунелі, мости, гідротехнічні споруди);

3) передавальні засоби – електропередавальні мережі, теплові і газові мережі);

4) машини й обладнання (робочі машини, технологічні лінії);

5) транспортні засоби;

6) інструменти і пристрої;

7) виробничий інвентар та прилади (верстати, стелажі, контейнери тощо);

8) господарський інвентар (меблі, сейфи, ксероксні апарати тощо).

Основні невиробничі фонди – вартість основних засобів, які не беруть безпосередньої участі у процесі виробництва і призначені в основному для обслуговування комунальних і культурно-побутових потреб населення (дитячі садки, спортивні комплекси, будинки культури, їдальні та інші об’єкти соціального призначення). Їх соціально-економічна функція полягає у створенні сприятливих умов для відтворення робочої сили працівників, формування соціальної інфраструктури життя населення.

В процесі господарського використання основні виробничі фонди втрачають свої якісні характеристики – зношуються. Розрізняють дві форми зносу основних засобів: фізичний і моральний.

Фізичний знос – матеріальна форма зносу основного капіталу, при яка виникає в процесі використання засобів праці, коли їх елементи втрачають свої якісні технічні характеристики та руйнуються.

Моральний знос – втрата основними засобами частини своєї вартості внаслідок підвищення рівня продуктивності праці та розвитку НТП в промисловості. Моральне зношення проявляється, коли промислові галузі випускають нові, більш сучасні та продуктивні засоби праці, машини нового покоління, якісні параметри яких значно краще, ніж у існуючих фондів.

Характерною ознакою основних фондів є те, що в процесі використання вони зношуються і поступово переносять свою вартість на вновь створений продукт (роботу, послугу). Перенесення вартості відбувається окремими частками, які входять до складу собівартості продукції і називаються амортизаційними відрахуваннями.

Амортизація – це економічний процес, який кількісно відображає поступову втрату основними засобами своєї вартості та її перерозподіл на створений продукт протягом періоду корисного використання основного засобу.

Амортизаційні відрахування нараховуються щомісячно, входять до складу собівартості продукції і акумулюються в спеціальному амортизаційному фонді, кошти якого підприємства використовуються для оновлення та відтворення основного капіталу (придбання нової техніки, обладнання, реконструкції, капітального ремонту).

Ефективність діяльності підприємств в значній мірі залежить від рівня їх забезпеченості капіталом. Для характеристики рівня забезпеченості суб’єкта господарювання основним капіталом (основними виробничими фондами) використовують показник капітало(фондо) озброєності, який розраховується за формулою:

ОВФ

Капіталоозброєність = КП , де

ОВФ - середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.;

КП – середньорічна кількість працівників підприємства, чол.

Про економічну ефективність використання основного капіталу (основних виробничих фондів) свідчать таки показники капіталовіддача, капіталомісткість, норма прибутку, рівень рентабельності використання основного капіталу.

ВП

Капіталовіддача = ОВФ , де

ВП – вартість виробленої продукції на підприємстві, грн.

ОВФ - середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.

ОВФ

Капіталомісткість = ВП

ЧП

Норма прибутку = ОВФ + ОФ , де

ЧП – розмір чистого прибутку підприємства, грн.;

ОВФ – середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.;

ОФ – середньорічна вартість оборотних фондів підприємства, грн.

ЧП

Рівень рентабельності використання ОВФ = ОВФ *100%, де

ЧП - розмір чистого прибутку підприємства, грн.;

ОВФ - середньорічна вартість оборотних фондів підприємства, грн.

Для забезпечення безперервного процесу суспільного виробництва товарів та послуг підприємству в достатній кількості має бути забезпеченим оборотним капіталом (оборотними засобами).

Оборотний капітал – вартість предметів праці, які приймають участь у виробничому процесі на протязі одного операційного циклу (до 12 місяців), повністю втрачають свою натурально-речову форму та повністю переносять свою вартість на створений продукт.

Якщо основний капітал втрачає свою вартість поступово у вигляді часток (амортизаційних відрахувань), вартість оборотного капіталу повністю переноситься на собівартість виробленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Відшкодування та відновлення оборотного капіталу здійснюється за рахунок грошового доходу підприємства.

В залежності від характеру участі у процесі виробництва та функціонального призначення оборотний капітал (оборотні засоби) поділяється на оборотні фонди та фонди обігу.

Оборотні фонди – приймають безпосередню участь у виробничому процесі, забезпечуючи його безперервний характер. До оборотних фондів підприємства відносяться: матеріали, сировина, напівфабрикати, паливо, мастила, запасні частини, електроенергія, вода, насіння, корми тощо. Ці засоби знаходяться у формі виробничих запасів підприємства або незавершеного виробництва.

Фонди обігу – частина оборотного капіталу, яка не приймає безпосередньої участі у процесі виробництва продукції, а лише обслуговує його. До фондів обігу включають: готову продукцію, товари, грошові кошти, інвестиції, грошовий дохід, цінні папери тощо.

Значення оборотного капіталу надзвичайно важливе для підприємства, оскільки від рівня забезпеченості оборотними засобами, ефективності їх використання, тривалості обороту залежать кінцеві результативні показник діяльності господарюючих суб’єктів. Основним джерелом відтворення оборотного капіталу на підприємствах є одержаний грошових дохід. В умовах, коли власних обігових коштів у суб’єктів підприємницької діяльності не вистачає, перспективним джерелом виступають банківські кредити, зокрема, короткострокові.

В процесі використання оборотний капітал здійснює повний кругообіг за схемою:

грошові кошти – виробничі запаси – процес виробництва – готова продукція - кошти в розрахунках – грошові кошти.

Після виробництва і реалізації готової продукції ,підприємство одержує грошовий дохід та має можливості поповнити (відновити) запаси оборотних засобів, які є необхідними для забезпечення наступного циклу відтворення виробництва. Чим менший термін (тривалість) кругообігу оборотного капіталу,тим вища ефективність його використання та результативність діяльності підприємства в цілому.

Серед основних факторів, що впливають на швидкість обороту капіталу на підприємствах можна виділити:

· підвищення ефективності використання оборотного капіталу (скорочення тривалості одного обороту) за рахунок використання інноваційних технологій виробництва; раціональна структура капіталу (співвідношення між основним та оборотним капіталом; між оборотними фондами та фондами обігу);

· скорочення терміну перебування товарів на складах, прискорення реалізації виготовленої продукції, покращення дисципліни взаєморозрахунків між партнерами;

· підвищення економічного інтересу та відповідальності у працівників, які зайняті у виробничому процесі.

Процентне співвідношення різних елементів капіталу (фондів) підприємства називається структурою капіталу.

В залежності від характеру та специфіки діяльності підприємства й відмінностей між окремими складовими капіталу можна визначити структуру фондів:

· процентне співвідношення між основним і оборотним капіталом підприємства. Економічно доцільною вважається структура капіталу при відповідному співвідношенні основних виробничих і оборотних засобів в пропорції 70%:30;

· структура основного капіталу – відсоткове співвідношення між основними виробничими та основними невиробничими фондами. Близько 80-90% припадає на основні виробничі фонди підприємств;

· структура оборотного капіталу – співвідношення питомої ваги оборотних фондів та фондів обігу в загальній вартості оборотних засобів підприємства;

· виробнича структура основного капіталу підприємства (основних виробничих фондів) – процентне співвідношення різних груп основних виробничих фондів в загальній їх вартості;

· галузева структура основного капіталу – характеризує співвідношення питомої ваги основних виробничих фондів різних галузей до їх загальної вартості по народному господарству;

· технологічна структура основного капіталу – визначається співвідношенням питомої ваги активної та пасивної частин основних виробничих фондів;

· вікова структура основного капіталу – характеризується співвідношенням питомої частки основних виробничих фондів різних вікових груп в їх загальній вартості;

· структура авансованого капіталу (активів) підприємства, представлена співвідношенням пастки власного та позичкового капіталу.

В теорії структури капіталу виокремлюють такі теоретичні концепції:

· традиційна концепція;

· концепція індиферентності;

· компромісна концепція;

· концепція протиріччя інтересів.

В їх основу покладено різні підходи до можливості оптимізації структури капіталу підприємства та виокремлення пріоритетних факторів, що визначають механізм його оптимізації.

Традиційна концепція структури капіталу ґрунтується на положенні про можливість оптимізації структури капіталу шляхом врахування різної вартості окремих його складових. Теоретичною базою цієї концепції є твердження, що вартість власного капіталу підприємства завжди вище, ніж вартість позичкового капіталу. Практичне використання цієї концепції передбачає максимізацію застосування позичкового капіталу (банківських кредитів) в господарській діяльності підприємства. Слабким моментом даної концепції може стати втрата фінансової стійкості та ймовірне банкрутство підприємства.

В основу концепції індиферентності структури капіталу покладено положення про неможливість оптимізації ні за критерієм мінімізації середньозваженої його вартості, ні за критерієм максимізації ринкової вартості підприємства, оскільки вона не впливає на ці показники. Ця концепція була вперше висунута американськими вченими, які розглядали механізм формування структури капіталу та ринкової вартості підприємства у зв’язку з функціонуванням ринку капіталу. Дана концепція доводить, що ринкова вартість підприємства залежить від сумарної вартості його активів. З урахуванням положень і базових умов теорія індиферентності передбачає, що ринкова вартість підприємства, а відповідно й середньозважена вартість його капіталу не залежить від структури капіталу

В основу компромісної концепції структури капіталу покладено положення про те, що вона формується під впливом певних умов, які визначають відповідність рівня доходності ризику капіталу, що використовується підприємством. Так, на структуру капіталу підприємства значний вплив здійснює фактор оподаткування прибутку, який впливає на формування вартості окремих елементів капіталу, а й відповідно і на його структуру. Згідно даної концепції вартість позичкового капіталу є більш низькою за ринкових умов, ніж вартість власного капіталу фірми. Рівень доходності капіталу визначає показник середньої його вартості, а рівень ризику формує показник питомої ваги залученого капіталу в загальній сумі і визначає структуру залученого й власного капіталу підприємства.

Основу концепції протиріччя інтересів складає положення про різні інтереси та рівні інформованості власників, інвесторів, кредиторів та менеджерів в процесі управління капіталом. Як наслідок, всі учасники процесу виробництва мають різні уявлення про перспективи розвитку підприємства та структуру його капіталу.

З урахуванням зазначених теорій основними критеріями оптимізації структури капіталу підприємства виступають оптимальний рівень доходності та ризику та максимізація ринкової вартості капіталу підприємства.


0008511931967254.html
0008548002253092.html
    PR.RU™